Обіцянки з Ібіци

Ми давно були разом.. Дуже давно..
Все змінилося з того часу як ти виграла ту дурнувату, звісно для мене дурнувату, а для тебе священну поїздку на курси діджеїнгу на Ібіцу…
Перше питання було: «Навіщо це тобі?»
Відповіді на нього ти звісно не мала, але ти просто ХОТІЛА і цього було досить.
Відпускати тебе одну (ах вибач дві подруги я не рахую) я теж не хотів, але ти ХОТІЛА і всі питання і претензії автоматично відпали..
Тиждень пройшов і я почав активно готуватися до твого повернення – випрані всі шкарпетки і нова банка акацієвого меду.
А потім ти вирішила залишитися…
Меседжі припинилися – ти почала писати листи..

Лист нумер 1:
«я скучила за тобою. відверто скучила. мені не вистачає твоєї турботи і молока з медом на ніч. в мене все добре. дуже жарко тільки і велика кількість народу. розвивається соціофобія. від неї помирають?
цілую.»

Отак от коротко і лаконічно. Як ти це завше робила, не розумію чому відмовилась від меседжів і теж дуже сумував. Роздруковую твої листи, мені це потрібно…

Лист нумер 13:
«влаштувалися на роботу, бо ледве-ледве вистачило грошей. бармен у престижному клубі – це ейфорія. водичка тепла і пляжів 18 км, але місць не завжди вистачає. рибок багато кольорових, як ти любиш. ох, якби ж ти був зараз поруч… я скоро приїду..як там Мурчик?»

Прочитав лист – помив наш акваріум, щоб і наші рибки за склом теж були кольоровими…
Кіт Мурчик, наш голубчик, тихо муркотів біля монітору і бачив сни про свіжу мишку…

Лист нумер 45:
«щось сьогодні аж занадто тоскно.. йде дощ, аж дивно і незвично. відвикла вже. ще я вже ненавиджу цю клубну музику і відвідувачів напідпитку. рятує лише плеєр з українським фольком і твої листи. дякую..я приїду зовсім скоро. в неділю. точну дату не знаю. чекатимеш?»

Хто я для неї все «ще» чи «вже»?
Я почав складати твої листи в окрему шухляду. Вибач, що не зовсім охайно…

Лист нумер 73:
«читаю по Інтернету українську класику і сучукрліт. на Батьківщині б «не дійшли руки ». ти мені, до речі, вчора снився – ми літали. я тобі купила сушеного крабіка, тобі має сподобатися. цьом.»

Крабік був куплений, щоб мене налякати чи, може, пригостити делікатесом?
Пішов у книгарню «Є» і накупив Ірен Роздобудько, знав чомусь, що саме її ти читала тоді..

Лист нумер 248:
«у вас, мабуть, яскрава осінь – листя, дощі і всі інші справи, а у нас ще тільки пік сезону. люди, люди.. у мене романтика пробивається – у них же коктейлі, танці і легкі/нелегкі наркотики. приїду до тебе, коли там, де ти йтиме дощ, обов’язково холодний. я приїду до тебе. назавжди.»

Одягнув пальто, купив осінні квіти і поїхав зустрічати…
Неділя ж сьогодні…

Лист нумер 489:
«я знаю ти чекав мене вчора, як завжди. ти не кажеш, а я відчуваю. дякую. збирала сьогодні мушлі для нашого акваріуму. пишу книгу. про нас із тобою. знову сумую за тобою. хочеться узвару до посиніння. коли приїду- наваримо його цілу ванну.»

Знову помив акваріум, зварив узвар з бабусиних грушок…
П’ю один, сам на сам із собою, Мурчик категорично відмовився. ..
Чекаю не тебе, чекаю…

Лист нумер 877:
«я, мабуть ніколи не буду їсти ці кляті середземноморські фрукти. хочеться нормального яблука з черв’ячком. і огірків солених баночку. ммм… вже забула смак. як і присмак твоїх цілунків вибач за примітивні паралелі. от приїду і поцілую тебе у скроню.»

Бабуся якраз передала огірки і яблука…
Поцілунки- це святе, особливо у скроню…

Лист нумер 1291:
«важко без тебе, не подумай, що це просто слова, а тут зі мною просто Ібіца. не вір нікому, що це лише щастя, море, музика. світ лукавий. відкриваючі двері – не впади в безодню. вибач за філософію, але мені без тебе препаскудно. в неділю чекай, саме в неділю.»

Вмикаю музику, вимикаю світло, дивлюся наші фото на комп’ютері…
Паскудно без мене…
Маєш скоро приїхати тоді…
Але ти сильна особистість, що для тебе відстань у 2415 км?
Те саме, що мені сиропу від кашлю випити…


Знаєш, ти все обіцяєш… А я чекаю…
Кожної неділі, як ти кажеш..
У тому ж місці, де ти мене покинула N днів тому…
Я приходжу туди з квітами, але не знаходжу тебе..
Я чекаю той клятий, ні, той благословенний літак з Іспанії, на борту якого будеш ТИ..
Але є тільки обіцянки, а немає тебе..
Лиш поштова скринька радує мене від тебе листами..
Знаєш, в мене вже вся підлога твоєї кімнати обсипана пелюстками тих троянд…
А ти все обіцяєш…
Знаєш, мабуть, багато моїх знайомих вважають мене божевільним…
Думають, що я пишу листи якійсь примарі…
Але я знаю, що ти реальність, така далека, але РЕАЛЬНІСТЬ..
І я так тебе кохаю…
А ти все ще обіцяєш…